Судинна деменція: сучасні аспекти етіології, патогенезу, діагностики, профілактики та лікування
Визначення та поширеність cудинної деменції (СД)
Розпочинаючи доповідь, професор зазначив, що годі уявити «більш міждисциплінарну» тему, ніж СД. Навіть із точки зору методології встановлення такого діагнозу необхідне поєднання фахівців декількох спеціальностей. СД являє собою гетерогенну групу дементних синдромів, що є наслідками різних васкулярних причин, як-то артеріальна гіпертензія (АГ), оклюзія церебральних артерій тощо, які призводять до різних змін речовини мозку (інфарктів, лакун, незавершених ішемій та їх поєднань). Клінічні прояви СД теж різноманітні: нейропсихологічні, психопатологічні та неврологічні.
За наявними даними, частка СД серед деменцій осіб похилого віку становить 15-20% (Cunningham et al., 2015). Середній показник захворюваності на СД у світі – 1,2-3,3 випадку на 1 тис. населення за рік (Левада і співавт., 2013). Частота випадків СД зростає із віком, при цьому чоловіки хворіють частіше, ніж жінки, особливо у віковій групі до 85 років (таблиця1). Тобто СД є вік-залежним захворюванням, подібно до хвороби Альцгеймера.
Поширеність СД залежно від віку та статі Доповідач детально зупинився на історії вивчення СД, висвітливши низку цікавих і значущих подій, починаючи із 1672 р., коли професор Томас Вілліс (Thomas Willis), один із засновників Королівського коледжу у Великій Британії, вперше описав так звану постапоплектичну деменцію, й до 2013 р., коли у Діагностичному та статистичному довіднику із психічних захворювань 5-го перегляду (DSM 5) термін «судинна деменція» було замінено на «великий судинний нейрокогнітивний розлад».
Зареєструйтесь, щоб отримати повний доступ
Відкрийте для себе весь потенціал ViatrisConnect - реєстрація надає доступ до ексклюзивних матеріалів для вашого професійного розвитку